Простий камінь має музичний слух,
кам’яне серце байдуже,
воно не плаче, не пускає слину
та нікого не любить,
таким серцем зручно кидати в людей
або розбивати скло у вікнах…
простий камінь має музичний слух,
кам’яне серце байдуже.
Камені тут – відшліфована водою галька. Вони відчувають відчай через неможливість об’єктивного пізнання та осмислення світу. Розмірковують про безплідность досвіду свого існування, яке по суті є нав’язливою циклічностю, де повнота миті обертається нескінченним повторенням, збігаючись з «ніщо», з небуттям.
Але як не парадоксально цей відчай, це безсилля стає для каменю джерелом внутрішньої сили яке надає йому поштовх для подальшого продовження існування.